За́вій — село Калуського району Івано-Франківської області.

Село Завій засноване в ХІІІ столітті. Перша письмова згадка про село 1455 р. Існує легенда, що нібито в сорокових роках трагічного XIII століття князь Данило Романович разом зі своїми дружинниками їхав з Калуша через Підмихайля, очевидно, на перевірку соляних промислів. Ото він виїхав на гору, а далі дороги не було: сніги завіяли. Так і не потрапив князь в урочище Баня, де і тоді вже добували сіль. Звіялася така хурделя, що князь гукнув своїм супутникам: «Ну, други! Ото завоя!». Це одна із версій походження топоніму «Завій». Старожили села розповідають ще одну легенду: взимку великий загін грабував підгірські села. Одного дня, зібравши всю здобич, він рушив уверх понад берегами Лукви завіяною снігом дорогою. Почався страшний буран. Відтоді про тих татар не було ніякого слуху. Господь зробив так, що їх звіяло зі світу, а місце, де це сталося, люди назвали Завоєм. Річка Луква досить звивиста, так що про неї можна заспівати словами популярної пісні: «В’ється, наче змійка, неспокійна річка... ». Тоді можна припустити, що через такий крутий норов річки Лукви поляки ще, можливо, за часів Б. Хмельницького назвали її Завоя. У дорадянський період в селі працював потужний, як на ті часи, тартак, де виробляли продукцію, що екпортувалася до Німеччини та Росії. За радянської влади чимало мешканців Завою було насильно переселено до Сибіру, оскільки село було пристановищем відділів УПА. В селі діють дві церкви: новозбудована греко-католицька

та православна - церква св. Архистратига Михаїла (храмове свято 21 листопада) збудована 1832 року.